Люди, що закладали камінці у фундамент України: Якщо ми ними не цікавилися стільки років, то це не означає, що їх не було…. Вони стільки всього зробили, а ще мріяли… про нас

У день української гідрометслужби, що відзначався 19 грудня, Наш знаний метеоролог Наталка Діденко написала цеп пост на своїй сторінці у Facebook.

«Хочу нагадати про постаті, про які нам нічого не казали в університеті, про які практично, окрім найвужчих кіл, знав мало хто.

Хочу нагадати про видатного українського метеоролога. Неймовірну людину, вченого, письменника, перекладача, винахідника, представника гігантського за інтелектуальним та патріотичним масштабом роду Косачів-Драгоманових.

Він був ніби в тіні, завжди більш відомий, як брат своєї сестри, Лесі Українки.

Вони й дружили дуже сильно, навіть мали одне ім»я в дитинстві на двох — Мишолосія.

Михайло Косач.

Михайло отримує початкову освіту від мами, Олени Пчілки, що дозволяє одразу потрапити у 5-ий(!) клас гімназії. Потім — Київський універ, фізмат. Потім — універ в Тарту.

Потім — «захоплюється літературою (друкується під псевдонімом Михайло Обачний), а також фотографуванням і етнографією. Захищає дисертацію з фізики і викладає її і математику в Тартуській жіночої гімназії.

Мав ряд технічних винаходів, брав участь у роботі української громади в Тарту».

І — увага!

З 1901 року приват-доцент кафедри фізики та метеорології Харківського університету. Тут розквітнув його талант як організатора.

Михайло Косач фактично став засновником метеорологічної служби на Харківщині.

Харківське земство схвалило його проект будівництва мережі метеорологічних станцій, на семи з них Косач організував спостереження. Опублікував низку праць із метеорології, теоретичної фізики.

Сам сконструював апарат, яким зробив рентґенівський знімок хворої ноги Лесі Українки.

Михайло Косач прожив лише 34 роки

Фізик, математик, письменник, перекладач.

Усебiчно обдарована особистiсть.

Метеоролог.

Кажуть, що треба нам того повертати, того віднайти. Та вони нікуди не щезали і нікуди не ховалися.

Дехто навіть за 34 роки стільки зробив, що наслідки їхньої праці, таланту і не дутого патріотизму й досі працюють на конструктив, нашу науку, літературу і українське суспільство.

Якщо ми ними не цікавилися стільки років, то це не означає, що їх не було і вони нічого не робили, не створювали, не любили і не мріяли про нас. Таких часом склеротичних і байдужих…