Заплатила за проїзд в автобусі, сіла, їду в навушниках. Раптом чую – позаду пролунали крики…

Їхала днями на автобусі. Заплатила за проїзд, сіла на вільне місце, їду в навушниках. Раптом чую позаду крики і стогони.

Всі пасажири обернулися, а там жінка… мабуть, перейми почалися.
Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка – пологовий будинок (хоч це і не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, бо нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти.

Водій дуже поспішав, проте їхав акуратно, в загальному потоці, працювали б такі мужики в швидкій допомозі, тоді вона однозначно виправдала б свою назву.

Далі він зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільний, знайшла контакт «чоловік», подзвонила, повідомила цю новину і сказала адресу пологового будинку.

Взяла її речі з автобуса, понеслася за водієм. Решту часу ми були поруч з жінкою, аж до прибуття чоловіка. Загалом, день видався цікавий. Якщо чесно, здивувало, що водій виявився таким добрим і співчутливим.

Михайло, водій 30 автобуса, ти — чудо!

Джерело