Віталій Портников: Путін об’єктивно не зацікавлений в досягненнях Зеленського

Путін об’єктивно не зацікавлений в досягненнях Зеленського – тому що успіх в очах росіян буде означати перемогу позасистемності над системністю

За кілька тижнів до перемоги шоумена Володимира Зеленського на президентських виборах в нашій країні я писав, що його перемога стане серйозним викликом для Володимира Путіна – незалежно від того, наскільки ангажованою в цій перемозі є Москва і що думає про це сам Зеленський.

Перемога кандидата, який виглядає як несистемний, над представником традиційної політичної еліти – удар по всій пострадянській системі, в якій одні політики змінювали інших навіть після перемог повстань і революцій.

Для нас може виглядати дивним, коли Зеленський після перемоги на виборах звертається до жителів колишніх радянських республік зі словами “все є можливим!”. Дивним тому, що в Україні – на відміну від Росії чи Білорусі – змінюваність влади підтримується з 1991 року.

Але для Путіна нічого дивного в цьому немає просто тому, що він прекрасно розуміє, що хотів сказати Зеленський. Він розуміє, що переможець президентських виборів в Україні мав на увазі не змінюваність влади, а перемогу кандидата, який не асоціюється з політичною елітою країни. Кандидата, який є набагато зрозумілішим не тільки для “маленького українця”, а й для “маленького росіянина”.

Цей свій хлопець, який переміг владу – ось про що мріє кожен не тільки в Краматорську, а й в Кургані. Поки Зеленський тільки боровся за посаду президента, Путін міг цього не помічати, він був надто зосереджений на помсті Порошенку. Але ось Зеленський переміг – і відразу ж став небезпекою.

Путін об’єктивно не зацікавлений в його досягненнях – тому що успіх в очах росіян буде означати перемогу позасистемності над системністю. А для Росії це страшніше за будь-який Майдан. Це буде означати, що Кремль своєю боротьбою з Порошенком сам вирив собі могилу.

Тому Путін буде втягувати нового українського президента в одну провокацію за іншою – паспорта це тільки початок. А Зеленський буде відповідати на ці провокації так, як і повинен відповідати позасистемний революціонер – оголошенням війни путінському режиму.

При цьому якщо Порошенко сприймав Путіна як лідера чужої країни, то Зеленський сприймає Путіна як голову чужої влади. Цивілізація у них спільна, аудиторія також, а ось режими відрізняються. Ось чому Зеленський є набагато більш небезпечнішим для Путіна, ніж Порошенко.

Але і Путін – більша небезпека для Зеленського, ніж для Порошенка. Зеленський у своїй війні на виживання з Путіним все одно буде намагатися апелювати до так званого “російськомовного” електорату. Але цей електорат, в свою чергу, підрозділяється на три категорії.

На тих, хто говорить російською, але акцептує українські цінності – і цим людям не потрібні ані обіцянки “проаналізувати” закон про мову, ані дубляж пасхального привітання. Тих, хто хоче примирення з Путіним і вважає Україну частиною “русского мира” – але ці люди не хочуть протистояння з Кремлем, вони тяжіють до капітуляції перед ним.

І тих, для кого Україна – принаймні до Галичини – просто демократична Брянська область. Ось ця група може зрозуміти і схвалити дії Зеленського. Але її недостатньо для політичної підтримки.

Для збереження політичної підтримки Зеленському потрібно подивитися в очі реальності і зрозуміти, що в неминучому протистоянні з Путіним він може розраховувати тільки на підтримку проукраїнського електорату – тих 25 відсотків, які були проти нього і тієї частини своїх виборців, для яких українські цінності – не порожній звук.

Проросійський електорат все одно буде втрачений, якщо вже не втрачений. Більш того, коли він зрозуміє, що новому президенту нічого запропонувати, окрім протистояння з Путіним, він відчує себе вкрай обдуреним.

Новий президент може або перемогти разом із тими, хто був його противниками, або впасти, якщо продовжить апелювати до тих, кого він вважає своїми союзниками. Такою є логіка його особистої війни з Кремлем

Джерело