Політолог: Наразі Зеленський гастролює в Україні у ролі президента

Минуло вже понад два місяці відтоді, як Володимир Зеленський офіційно став президентом України, але, схоже, він досі залишається більше актором й учасником акторської «тусовки», причому за духом плебейсько-російської, ніж реальним главою держави. Як слушно зауважила Оксана Забужко, наразі Зеленський гастролює в Україні у ролі президента.

Скажімо, щойно призначений голова Черкаської ОДА Ігор Шевченко, згідно з декларацією, крім майна в Черкасах, має квартиру в Росії, куплену в липні 2017 року, а також «частину нежилого приміщення і земельної ділянки», якими він володіє спільно з російськими бізнесменами Андрієм Луньовим і Михайлом Арзимановим.

Ще цікавіша історія з керівником Державного управління справами Сергієм Борзовим. У 2006–2011 роках він був директором команди КВН «Вінницькі перці», потім директором команди КВН «Збірна України», а разом із тим працював у московському ТОВ «Олександр Масляков & Co». Дружина Борзова Ірина – новообрана депутатка від «Слуги народу», а її батько Наум Баруля є одним із керівників шоу «Ліга сміху», яке виробляє студія «Квартал 95».

Але що найцікавіше: разом із батьком Ірина Борзова володіє зареєстрованим у кримському Судаку як російська компанія ресторанним ТОВ «Профіль-Н». Із 2014 року прибуток компанії на окупованій території невпинно зростав.

Іншими словами, ці й інші подібні персонажі в управлінських структурах і серед депутатів, виглядає, кревно зацікавлені в «нормалізації» відносин із Росією на будь-яких умовах. Власні відносини вони ніколи не розривали – як то кажуть, кому війна, кому мати рідна. Втім, для Петра Порошенка такі особи теж були «своїми» – адже саме він у 2014 році призначив Борзова заступником керівника ДУС, а в 2015-16 роках – в.о. її керівника…

У цьому ж ряді перший помічник президента Сергій Шефір, який торочить про те, що слід відкрити російським акторам дорогу в Україну, незалежно від їхніх візитів до Криму та політичної позиції. Причина цього – бізнес Шефіра (той-таки «Квартал 95»), через який слід підтримувати добрі відносини зі світом російської поп-культури.

Такі бізнесмени, якщо узагальнити, є представниками особливого різновиду нерозривно пов’язаного з колишньою метрополією компрадорського капіталу. Їхній інтерес – особистий, груповий – на першому місці, коли вони йдуть у державні структури.

У жертву йому приносяться національні інтереси; ці люди не звикли мислити ними, вони просто не бачать світ через призму таких інтересів (а ми бачимо світ, як казав один знаний філософ, не очима, а категоріями), у їхньому світогляді такі категорії відсутні, бо не сформовані і вже навряд чи сформуються.

Сказане стосується і попередніх президентських адміністрацій, але (нагадаю, війна з Росією триває) ще ніколи, навіть у часи «Липецької фабрики», все це не виявляло себе настільки відверто й цинічно.

Можуть сказати – «команда Зе» дуже неоднорідна, у ній трапляються наче цілком притомні особи. Саме так – трапляються. Та згадаймо – серед тих, хто привів Лукашенка у 1994 році до влади вистачало притомних людей. І в оточенні Путіна на початку 2000-х такі були. А потім їх «зачистили», декого навіть відправивши за ґрати. А як буде в Україні?

Утім, можна передбачити – періодичні «чистки апарату» і «полювання на відьом» у політиці à la Лукашенко вельми подобатимуться певній частині електорату. А далі можна буде спробувати нову посильну роль – суворого, але мудрого та справедливого самодержця…

Тож ті, хто прогнозує вже цієї осені новий Майдан, як на мене, помиляються. Ресурс міцності чинного президента і його команди достатньо великий, його вистачить на кілька років. А там олігархи за допомогою свого майже монопольного контролю за мас-медіа, особливо телебаченням, дадуть людям «новий промінь надії» – і тепер уже не «зелене», а «сіро-буро-малинове» політичне колесо закрутиться знову.

Та це можна було б пережити – і викинути на смітник історії олігархів разом із їхніми медіа. Лихо в тому, що заяви очільників «команди Зе», наче глава держави має намір повернутися після закінчення терміну президентства у «95 квартал», викликають умотивовану тривогу. Адже в такому разі він зі своєю командою за 5 років не повинен утратити рейтинг у Росії, де живе більшість аудиторії «квартальців». А не втратити його можна тільки за рахунок України, постійно насміхаючись із неї та руйнуючи її.

Сергій Грабовський-Публіцист, політолог, історик