Новоград-Волинськ. Будинок Офіцерів 30ї бригади. Батьки і волонтери. Більше нікого. Ніхто не прийшов від влади і з бригади!

“Це вчора. Порожній зал. Новоград-Волинськ. Будинок Офіцерів 30ї бригади. Вручення ікон пам’яті батькам 16-ти загиблих хлопців.

Батьки і волонтери. Більше нікого. Ніхто не прийшов від влади і з бригади!

Батьки приїхали з інших міст: Рівне, Овруч, Корець! Під штаб, звідки йшли їхні сини і не повернулися!

Батьки загиблих саме з 30ї! 30ої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького!

Знаєте як їм боляче? Значить забрати сина в 20 років ви змогли, а прийти і віддати борг матері – ні?

Будинок офіцерів знаходиться в 100 м від штабу бригади.

Можна прийняти, поважати і зрозуміти вибір багатьох, хто не прийшов, але чому таке ставлення з боку бригади і влади…

Багато батьків не можуть знайти відповідь на питання: “За що загинув мій син?”

Вони живуть з цим і далі їм з цим жити.

Так, кожен прописав собі план життя, так можна не грати в цю “гру” Але люди, залишайтеся людьми, в кінці то кінців!

Ви забули як боялися 5 років тому: “Хоч би до нас не прийшли сюди. Хоч би вистояла наша армія там” ????

Ви забули це так швидко ?!

Батьки є.

Хлопці є.

Волонтери є.

Ми всі є.

Тут, поруч, навіть якщо ви вважаєте за краще нас не бачити.

Поки всі ми живі, ми є.

І ми всі пам’ятаємо.

Ви нікого нікуди не посилали?

Мені часом хочеться, щоб ви дізналися, що таке ці кілька сторінок паспорта України.

Коли в них сконцентрувалося все твоє життя.

І більше немає жодної надії вижити, крім цих маленьких папірців.

Може тоді ви б почали цінувати.

Ми є.

І ми будемо.

Навіть якщо ви не бажаєте нас не бачити”.

(пер. автор – Олесія Єгорова)

І від себе додам:

Люди, коли тикаєте в чинуш, дивіться ще й на себе, на своїх рідних, друзів, сусідів…

ХТО ЩЕ ПАМ’ЯТАЄ ЦІНУ?

Alina Bodnar